Кафе «ЖираFF» від переселенців з Рубіжного: майже рік роботи в Кропивницькому

У травні виповниться рік з того дня, як у центрі Кропивницького відкрилось кафе «ЖираFF». Заклад працює у приміщенні колишнього кінотеатру, який давно припинив функціонувати. Багато років будівля стояла зачиненою й занедбаною, а територія навколо неї вабила вечорами місцевих наркоманів.

«Цю проблему треба було якось вирішувати. Ми розуміли, що місце максимально підходить для розміщення закладу харчування, й почали шукати людей, готових взятись за величезний шматок роботи, у першу чергу привести до ладу занедбане приміщення», – каже Катерина Колтунова, заступниця голови Кіровоградської обласної ВЦА з гуманітарних питань.

Будівля, у якій оселився «ЖираFF», розташована на одній із центральних вулиць Кропивницького – Великій перспективній

До речі, «ми» – це громадський сектор Кропивницького: тоді, рік тому, пані Катерина ще не була призначеною на нинішню посаду в обласній ВЦА, а була громадською активісткою. Вона заснувала волонтерський простір для підтримки військовослужбовців «Krop:hub» та креативний простір для розумного дозвілля «Атмосфера Mir2.0», теж волонтерський. «Mir2.0» на той період вже базувався у колишньому кінотеатрі, але більша частина приміщень будівлі лишались порожніми й занедбаними.

Коли Колтунова почала шукати людей, готових розпочати тут ресторанний бізнес (а для цього, крім професійного досвіду, у першу чергу потрібна була неабияка сміливість, готовність ризикувати), їй порадили звернутись саме до переселенців. Мовляв, їм вже втрачати нічого, а цей факт надає і сміливості, й готовності до ризику… Вже у процесі пошуків серед ВПЛ порадили подружжя з Луганської області Євгена й Ірини Семиряжків, які переїхали з Рубіжного до Кропивницького 8 березня 2022 року.

«Нам зателефонувала незнайома на той момент людина, волонтерка Катерина Колтунова, й запропонувала відкрити кафе… Часу на роздуми було дуже мало, й важко було повірити, що таке взагалі буває. Двічі таке не пропонують… Отже, ми практично одразу погодились», – згадує Ірина Семиряжко.

Ірина Семиряжко

«ЖираFF» очима клієнта

Атмосфера – це ключове в характеристиці кафе «ЖираFF» у Кропивницькому.

Й описати цю атмосферу досить складно.

Проте спробуємо.

Напевно, через те, що організатори закладу поєднували потребу дати ладу занедбаній будівлі й одночасно знайти застосування навичкам переселенців-підприємців – у кафе так само поєднались несподівані речі.

Отже, інтер’єр. Головна зала – із барною стійкою та столами – це колишній вестибюль кінотеатру. Питання дизайну стін вирішено стильно, трендово й одночасно «дешево й сердито» – це гола червона цегла, де-не-де з металевою окантовкою деталей. А в Кропивницькому, архітектура якого надійно зберігає пам'ять про царсько-імперські часи, червоної цегли вдосталь…

«ЖираFF» запрошує. Ціни тут цілком демократичні - як для центру Кропивницького

В інтер'єрі поєднуються креативність та бюджетність

Фортепіано в робочому стані

Попри те, що наразі, поки ще досить холодно, заклад на 90 відсотків працює на доставку їжі, сюди приходять на бізнес-ланч

Столи й стільці – от як на демократичних літніх пивних майданчиках, знаєте? Квадратні, з металевими каркасами та поперечними деревинами в якості столешниць, з логотипами виробників пива... Такі столи можна ставити окремо, а можна скомпонувати у великий суцільний ряд – якщо є корпоративне замовлення. При цьому корпоративні замовлення чи поодинокі клієнти за поодинокими столами не заважають іншим замовляти каву біля барної стійки чи забирати замовлений гарячий бізнес-ланч у паперовій упаковці.

…До туалету, у підвальне приміщення (як і у всіх колишніх кінотеатрах сов’єт-стайл) ведуть досить довгі й круті сходи. Вздовж них на стінах – прикольні сучасні картини. Туалети цілком зручні, рукомийники так само. А ось вода з тих рукомийників (і в холодну пору року це дуже відчувається) ллється просто крижана. У цьому переконались журналісти з різних регіонів України, які взяли участь у прес-турі від Харківського прес-клубу в березні.

Проте холодна вода з рукомийника – то дрібниця. Клієнтів вабить це місце.

Місцеві розуміють: менше ніж за рік у центрі обласного центру занедбана будівля – по суті красива й унікальна – отримала нове життя. І – в місті є демократичні сучасні заклади харчування.

Переселенці розуміють: в цьому місті не просто є демократичні сучасні заклади харчування – один із них відкрили такі самі ВПО, як ми. Отже, це можливо.

«ЖираFF» очима барменки – переселенки з Херсонської області

«У Кропивницкому переселенцю роботу знайти можна, тут є вакансії… Я перепробувала кілька варіантів і зрештою знайшла саме цю роботу через сайт Olx. Мені тут дуже комфортно.», – розповідає барменка Євгенія Павлюк. Розповідає вона це в лічені секунди між тим, як приймає замовлення – онлайн і вживу, розносить готові страви, пакує замовлення «на винос», робить каву, приймає телефонні дзвінки, прибирає зі столів…

Графік її роботи – три робочі дні на три вихідні, кожен робочий день – з 9:30 до 21:00.

Жені 21 рік. Через окупацію вона переїхала у Кропивницький із селища Веселе (нині вже деокупованого) Каховського району Херсонської області.

Євгенія Павлюк під час робочої зміни

Кілька років тому для неї, випускниці спортивного інтернату в Херсоні (фах – вільна боротьба) свідомим вибором була професія агронома. Наразі Євгенія дистанційно навчається на останньому курсі Херсонського державного аграрно-економічного університету за спеціальністю «Захист і карантин рослин». Весь період навчання отримує стипендію.

«Мій майбутній чоловік – також агроном», – каже Євгенія.

Вона – старша із трьох дітей в родині. Скільки Женя себе пам’ятає, її батьки в рамках особистого селянського господарства, з початку 2000-х, вирощували баштанні (кавуни та дині), а також виноград і полуницю. У перервах між навчанням у школі й спортом Женя допомагала їм,  причому із щирим задоволенням. І зрештою зрозуміла, що готова професійно працювати саме в аграрній галузі. Проте спорт любила й любить так само, як і рослинництво – отже, закінчила в Херсоні спеціалізовану школу, де була можливість професійно ним займатися.

Переїхавши з окупованої Херсонщини до Кропивницького, Женя в пошуках роботи зупинилась на кафе «ЖираFF» із кількох причин. І одна з них – те, що вона вже мала досвід роботи у сфері обслуговування. У її рідному селищі працює «Виноробня князя Трубецького», а при ній – ресторан.

«Саме там два сезони поспіль я працювала офіціанткою», – каже Євгенія.

Отже, мала певні навички – спілкуватись із клієнтами, давати ладу каво-машині, виконувати кілька завдань одночасно.

За словами Жені, для декого з тих, хто приходив у «ЖираFF» за оголошенням у пошуку роботи, була важкою саме ця багатозадачність. Тут треба одночасно приймати онлайн-замовлення у двох Інтернет-застосунках, а також на сайті закладу й по телефону; приймати замовлення від клієнтів, які прийшли до закладу вживу; пакувати замовлення чи розносити їх на столи; прибирати зі столів; робити каву тим, хто прийшов сюди лише заради неї (а вона тут смачна й різноманітна)… І, при цьому, бути  ввічливою й доброзичливою.

Її рідне селище на Херсонщині вже деокуповане, але населений пункт, де жив майбутній чоловік Жені, й досі перебуває в окупації, тому вони залишаються в Кропивницькому. Євгенії тут цілком комфортно. Єдине, чого  не вистачає – це секції з вільної боротьби. Дивно як для великого обласного центру, але це так.  У неї вже є думка організувати тут таку секцію, тим більше що на Херсонщині їй вже доводилось тренувати дітей.

Ніби занадто сміливо… Але перед очима – досвід роботодавиці, яка наважилась організувати на новому місці ресторанний бізнес.

«ЖираFF» очима підприємиці – переселенки з Рубіжного

«Погодившись відкрити кафе, ми взяли кредит у сумі, яка трохи перевищує 100 тисяч гривень. Близько половини від цієї суми пішло власне на закупівлю продуктів», – каже підприємиця Ірина Семиряжко.

Ірині Семиряжко 39 років, чоловік Євген на 4 роки старший від неї. Їхнім дітям Богданові й Лізі – 16 і 9 років відповідно, вони офлайн навчаються в місцевій школі.

У ресторанний бізнес подружжя Семиряжків прийшло у 2018 році – щоб втілити власну мрію.

За дипломним фахом та попереднім професійним досвідом Ірина, станом на 2018 рік, була начальницею одного з відділень «Приватбанку» в Рубіжному. У своєму місті для неї це була так звана професійна стеля – для подальшого кар’єрного зросту в банківській галузі треба було переїжджати в інший населений пункт, але такої мети в Ірини не було. Проте, була мета втілити мрію – відкрити власний ресторанний заклад.

Свій досвід знайомства з ресторанною галуззю на той період Ірина описує так: «Прийти з чоловіком у ресторан, зробити замовлення… З’їсти його… А потім вдома обговорювати, що саме ми зробили б інакше».

Зрештою за досить короткий час – з 2018 року до початку повномасштабних бойових дій – Ірина з Євгеном встигли відкрити мережу закладів харчування у Рубіжному та Сєвєродонецьку.

Попри те, що жінка працює з 17 років, основною сферою її діяльності все-таки була банківська, і все, що пов’язано з харчовими технологіями та ресторанним бізнесом, вона, у віці за 30, вивчала з нуля.

«Робити роли, розтягувати тісто, виконувати ще якісь технологічні операції я вчилась на відеороликах у Youtube», – каже Ірина. – Колись так само я вчилась в'язати гачком, захотівши щось зв’язати маленькій доньці… І це попри те, що в дитинстві мама намагалась мене вчити в’язанню… У наш час це нормально: навчатись того, чого ти потребуєш, через відео в Інтернеті».

І в Рубіжному, і в Сєвєродонецьку Ірині з Євгеном досить складно було конкурувати з колегами, адже цей ринок у містах Луганщини станом на 2018 рік був цілком наповнений. За ці кілька років Семиряжкам вдалось напрацювати власну клієнтуру. Ірина згадує: в усіх їхніх закладах були щотижневі акції… І якщо вона з якоїсь причини викладала в Instagram інформацію про нову акцію на кілька годин пізніше, ніж зазвичай, постійні клієнти починали запитувати: яка ж цього тижня акція, який сюрприз ви нам готуєте…

Але, в березні 2022 року всі їхні заклади були пограбовані (продукти харчування в той період вабили мародерів, як мало що інше), а потім і знищені фізично.

І коли Ірині з Євгеном запропонували відкрити заклад у Кропивницькому, вони практично не вагались – адже у своїй мрії вони не розчарувались, а другого шансу могло й не бути.

У Кропивницькому, як і свого часу в Рубіжному, Ірині став у нагоді досвід роботи в якості керівниці відділення банку. По-перше, це досвід роботи з колективом. Організувавши заклади харчування на Луганщині, вона керувала кількома колективами зі штатом до 8 співробітників у кожному. Наразі у штаті кафе «ЖираFF» 4 співробітники (у теплий сезон було 6), плюс сама Ірина – вона може робити абсолютно будь-яку роботу у своєму бізнесі. Під час корпоративних замовлень та великої кількості замовлень бізнес-ланчу «на винос» саме її можна бачити на кухні за розкатуванням тіста, саме вона підстраховує офіціантів та бармена.

Але, напевно, важливішим саме при відкритті кафе у Кропивницькому стало те, що Ірина мала неабиякий досвід роботи з кредитами.

«Я абсолютно не боялась брати кредит, бо розуміла, як саме зможу його повернути, й розуміла, що це для нас цілком посильно», –  каже вона.

Щодо кредиту – близько половини від ста тисяч одразу підприємці витратили на продукти. Решта суми пішла на посуд, кухонне приладдя, рисоварку, міксер для молочних коктейлів тощо.

Професійний харчоблок у приміщенні вже був – тут певний час встигло пропрацювати інше кафе.

Холодильники, меблі (оті самі, з логотипами виробників пива) підприємцям надали партнери.

До речі, щодо пива й інших спиртних напоїв: наразі в закладі вони відсутні, але Ірина до початку літнього сезону планує поновити свою ліцензію на продаж алкоголю. Починав роботу кропивницький «ЖираFF» у травні, при кафе функціонував літній майданчик, де був затребуваним і алкоголь. Але на зимовий період вирішили ліцензію не продовжувати.

«Ми взагалі припускались думки, що зимою можемо припинити роботу, – зізнається Ірина. – У приміщенні немає опалення, ми постійно вмикали обігрівачі… Але протримались. Певною мірою рятувало те, що зима була досить теплою».

Максимальна сума, яку підприємці заплатили за один із зимових місяців за електрику – 37 тисяч гривень.

Проте Ірина каже, що у цей період заклад пропрацював «в нуль» – у позитивному сенсі цього слова. Вистачало на зарплати найманим працівникам і собі. Вистачало на податки, на «комуналку» та на виплати за кредитом.

«А це вже добре», – каже підприємиця.

До речі, 90 відсотків замовлень у холодну пору року – при тому, що в закладі дійсно було холодно – це були замовлення на доставку їжі. Вони приймаються через власний сайт, через два Інтернет-застосунки та телефоном.

…А тим часом на вулиці стає все тепліше, і все більше відвідувачів приходить у «ЖираFF» на ланч чи на каву, на спілкування, а не лише для того, щоб забрати додому замовлення. А ближче до літа запрацює й вуличний майданчик…

При тому, що Ірина вміє й любить виконувати будь-яку роботу, пов’язану з ресторанним бізнесом, найбільше задоволення їй дає спілкування з гостями. Й усвідомлення того, що їм усе сподобалось.

Фото Олени Єфімової